Я так давно нічого не писав... Мабуть тому, що про буденність мені писати не хочеться, а свої думки я просто не сформую словами. Бо слів таких немає. Їх не вистачить, щоб написати все, що мені кортить.
Хоча... Хоча ні! В мене є одна думка, ні, скоріше – емоція, яку я можу виразити лиш одним словом.
Дякую...
Я кажу "Дякую" тим, хто для мене дорожчий за усе на світі. Тим, кого я можу сміливо назвати друзями.
Сасорі, Сакура, Неджі, Дейко, Іоф, Кабуто, Ліара, Котя, Мічіра,Саіг, Чешира, Уска, Кадарго,Лі, Лея, Яген, Бразіер, Аріна, Саске, Уля,Ірбіс, Шуі, Надя...
Ці люди роблять моє життя справді яскравішим. Мені хочеться якось їм подякувати, але слів не вистачить. Просто я не зможу їм у вічі сказати, що вони допомагають мені жити. Якби не вони... я не знаю, що б зі мною було.
Дякую...

Наше щастя - вкрай нестійке поняття. Воно як метелик:таке ж гарне та яскраве, проте дуже швидко гине, якщо його не оберігати. Я знаю, що з цих людей, що були написанні вище, цей запис побачать максимум п'ятеро, але хочу сказати: якщо я когось образив своїми словами чи, навпаки, мовчанням, я вибачаюсь. Я лише хочу зберігти вас.
Ви для мене все...