Дрижать руки. Від чого? Ну, як би так мовити... Підліткові проблеми. Так, і не кажіть мені, будь-ласка, що це проходить. Я це прекрасно знаю. Але знаєте, я ж все ж таки людина. До того ж всього на всього 16 років...
Завжди зі мною так. Кохаю одного, а от я йому зовсім непотрібен. Тому намагаюсь просто якомога менше спілкуватись з цією людиною. Але в даному випадку не можу уникати його. Не можу і все тут. Хочеться просто вовком вити.
Дивлюсь на тоненький, непомітний, але довгий шрам на лівій долоні і думаю, а чи не зробити це ще раз? Я не боюся болі. На жаль, я її відчуваю, але не боюся. Інколи навіть насолоджуюсь. Мені зараз так кортить взяти лезо и провести чітко по цьому шраму. Але не можу, обіцяв не робити цього. А шкода. Бо ось такий солодкий біль з'їдає всі інші відчуття. В тому числі і муки серця. Не знаю чому, але мені допомагало...
Вдарте мене хтось. Це мене врятує...
Кохаю, проте мовчу....
Бо так треба...
Бо так краще всім...
І мені...
І Йому...