- Ти ж прекрасно знаєш відповідь на це питання.
- Ні.
- Знаєш. Не бреши хоч собі. Я ж бачу у твоїх очах усе.
- Але я і справді не знаю.
- Тоді тобі ще не час зрозуміти цього.
- А...
- Бувай. Нам не доля.
Він лише стояв на місці і дивився на Тінь, що йшла кудись у небуття. Хотілось кричати, хотілось схопити її за руку, хотілось її спинити. Та сил вже не було. Він все чудово розумів. Тінь була права. Проте йому не хотілось знати і бачити те, що знала і бачила вона. І раптовий порив змусив його підняти руку и стиха, ледве чутно видихнути:
- Я...
Коли до Тіні долетів той звук, вона обернулась. І з жахом побачила, що на місці Життя залишилось якесь дивне, страхаюче марево. Воно, хоч і переливалось усіма кольорами веселки, та не залишало по собі і думки, що там можливо жити. Тінь здригнулась і кинулась до Життя. Та було надто пізно. Марево вже майже розсіялось і, наче насміхаючись, показувало Тіні, що вже нікого там не лишилось. Вона опустила руки, дивлячись на місце де щойно стояв Він.
- Я без тебе ніхто... – промовила Тінь ледь чутним, тремтячим голосом. Тоді підвела голову і подивилась на яскраве Ніщо, що так бездушно та насмішкувато забрало у неї сенс життя і зітхнула. – Це... це я в усьому винна.
Вперше у житті горда Тінь визнала свою провину. Ні, не тому що було соромно. А тому, що вона і справді це зрозуміла. У цьому світі-навпаки, тінь була головною, а не те, що її створювало. Майже всі вони були холодними та дуже зарозумілими. І ніхто ніколи не зізнавався у своїх поганих вчинках, скидаючи все на людей...
Але Тінь, дивлячись на те, як вона поступово тане, зрозуміла, що без тих, до кого вони прив'язані, їм не жити. А вона... А вона кохала Життя усім серцем, хоч і не змогла визнати цього.
Перед очами замиготіли якісь веселково-траурні зірочки. Дивлячись на них, Тінь тихо плакала. І коли сил вже не лишилось, стиха вимовила:
- Я теж тебе кохаю, Життя...
На мить здалось, що от-от Ніщо зжалиться і поверне все на свої місця, та цього не сталось. Бо життя невблаганне. І якщо його не цінувати, воно піде, і ніщо його вже не поверне. Як би сильно ти його не кохав. Як би сильно ти не молив його повернутися. Життя кохає лише тих, хто його цінує і не кидає. Цінуйте тих і те, що вам подарувало Ніщо. Адже якщо воно забере це у вас, то від вас лишиться лише страхаюче райдужне марево, що буде відлякувати випадкових перехожих... Цінуйте Життя.